Самовдоволення

1. Визначення помилки:

Самовдоволення — обмеженість тим, що вже досягнуто, відсутність прагнення кращого.

2. Близькі за значенням слова: самозваблення (самоомана), чванливість (пиха).

3. Словесні вираження помилки:

«Я і так багато знаю (вмію)»,

«У мене і так усе добре»,

«Живу, як можу, мені й так добре»,

«А мені кращого й не треба»,

«Куди ще краще?»,

«Це моя межа, далі нема куди»,

«Тепер можна й розслабитися (далі тільки відпочивати), раз усе виходить»,

«До цього дійду й добре! Далі й не треба!»,

«Мені вчитися пізно, не за віком, зроблю, як можу!»

та інші.

4. Форми вияву:

Втрата прагнення кращого за достатнього рівня якості виконання справи. Наприклад, став фахівцем у своїй професії (хорошим учителем, робітником, науковцем) і вирішив, що це межа, далі нема куди.

Задоволення досягнутими успіхами в одній вузькій сфері (наприклад, тільки в домашньому господарстві), а при цьому в інших сферах життя (діти, родичі, сусіди, громадські справи, робота) людина не розвивається взагалі або дуже повільно.

Задоволення своїм моральним рівнем, сприйняття себе як такого, що «досяг якихось висот» (при цьому на практиці видно непристосованість людини в побуті або у спілкуванні з людьми).

Задоволення тим колом спілкування, яке є (небажання його розширювати, заводити нові знайомства).

Коли у людини виходить, наприклад, налагодити стосунки в сім'ї, впоратися з поганою рисою характеру, вона зупиняється на цьому, вважаючи, що так і буде завжди. Вона не замислюється про те, що стосунки — це постійна праця, постійне коригування себе; якщо далі не розбиратися з негативною рисою характеру, з її раніше непомітними проявами, то можна знову повернутися до того, що було.

Несприйняття людиною зауважень, критики, підказок, як зробити краще. Вона вважає, що в неї і так усе добре, її влаштовує так, як є, так, як вона може, вміє — «Нехай говорять, мене це не стосується».

Людина не помічає, що можна поліпшити навколо, наприклад, зробити зручнішим робоче місце, речі в шафі скласти так, щоб можна було легко їх знайти, запропонувати сусідам встановити домофон на під'їзд тощо.

Обмеженість у своїх поглядах, переконаннях, уявленнях. Небажання їх переглядати, коригувати, розширювати. Людину влаштовують її переконання, вони їй зрозумілі. Вона бачить у них цінність і думає, що краще вже нема куди. Якщо будеш переглядати, то це тільки все погіршить, що це буде врозріз з її принципами.

Встановлення для себе межі, рамок. Зупинка в чому-небудь, у тому числі тимчасова, небажання жити «в процесі». Сприйняття цілей, завдань як кінцевих, що не потребують покращень та інші.

5. Механізм помилки

В основі самодостатності лежить позиція людини: «Навіщо покращувати, щось робити, мені й так добре». Людина відмовляється бачити сенс у своєму розвитку, коли немає явних проблем, що вимагають розв'язання.

Коли людина не хоче думати, що можна ще покращити, вона починає задовольнятися тим, чого вона вже досягла, виправдовуючи себе тим, що неможливо весь час щось робити, кудись прагнути, тому треба пожити «спокійно» в тому, що є.

Одна з причин самовдоволення — самовпевненість: «Я вже всього досяг, нічого цікавого для мене більше бути не може», «Я і так усе вмію!». Цими думками людина перекриває собі інформацію про нові можливості, справи, галузі життя, які могли б стати для неї наступною сходинкою.

Косність і невміння перемикатися призводять до того, що людина втрачає прагнення до кращого, зупиняючись на певному етапі виконання справи, і думає, що «тут уже все вичерпано». Через косність вона не бачить, що їй пора б уже змінити, наприклад, сферу діяльності, тему роботи тощо.

Небажання розвиватися в тих сферах життя, які «важчі» або здаються нецікавими, людина захоплюється однією сферою (що цікавіше або де легше виходить) — і набуває досвіду тільки в ній (вона й буде здаватися їй «легшою», тому що досвід є). Через це вона створює собі ілюзію, що «тільки це — її покликання». Вона задоволена своїми успіхами, при цьому не помічаючи недоробок і відставання в інших галузях.

Гордість своїми знаннями та манія величі призводять до того, що людина може уявляти себе такою, що «духовно виросла», «все пізнала», «збагнула всі таємниці життя». Людина гадає, що «вона вже все зрозуміла і всього досягла».

Небажання набувати знань призводить до того, що людина і не знає кращого, не бачить іншого, їй здається, що в неї і так усе добре, тому що порівняти їй нема з чим.

Недостатня впевненість у тому, що можна щось поліпшити, приниження себе призводять до того, що людина згодна задовольнятися тим, що є, вважаючи, що «вище голови не стрибнеш, то навіщо й старатися».

Коли людина ідеалізує матеріальне благополуччя, комфортні умови життя, сім'ю, у неї виникає обмеженість у баченні своїх життєвих завдань. Вона зайнята тільки забезпеченням сім'ї, придбанням житла тощо. Вона не помічає, що в неї, наприклад, з'явилися погані звички, зіпсувався характер, що вона не вміє працювати в колективі, а тільки сам по собі, що він не використав багато своїх здібностей, талантів, можливостей, що він у підсумку не виріс як особистість.

Через корисливість людина не хоче рухатися вперед. Вона шукає для себе вигідні умови, за яких їй особливо не доведеться змінюватися, і, знаходячи те, що її влаштовує, вона цим і задовольняється. Наприклад, стає прибічником якихось одних лише поглядів і не хоче розширювати свої пізнання. Або людині зручні ті стосунки з іншою людиною, які є, їй стає нема чого їх покращувати, навіть якщо вона бачить наявні проблеми, адже їй так зручно. Усе самовдоволення «просякнуте» корисливістю й лінощами, людина в будь-яких проявах самовдоволення прив'язана до комфорту, коли невигідно щось робити, покращувати, навіть заради кращого.

6. Шкода

«Життя — це нескінченне вдосконалення. Вважати себе досконалим — значить убити себе» (Х. Геббель).

«Самовдоволення та зарозумілість — нещастя, вони роблять людину дурнем» К. Лібкнехт.

Самовдоволена людина обмежує свій світогляд, зупиняється у своєму розвитку, тому що вона починає вважати, що вже багато чого досягла, не сприймає нічого нового. Вона стає пасивною: у неї зникає бажання творити, діяти, роздумувати, будь-які зміни, нововведення вона відкидає: «Мені це не треба».

Зупинка розвитку (відмова від розвитку в різних сферах як наслідок самовдоволення) веде до втрати інтересу до життя. Розвиваючись і досягаючи успіхів тільки в одній сфері, людина рано чи пізно втомлюється від неї. Якщо вона не може перемкнутися й почати «розробляти» іншу сферу життя, то втома й одноманітність призведуть до невдоволення життям.

Самовдоволення може призвести до вихваляння власного досвіду, нав'язування своєї думки, втручання в особисте життя інших людей. Таку людину можуть у кращому разі відштовхнути якомога далі з її нав'язливими порадами.

Звуження кола спілкування — людина обмежується звичним рівнем спілкування з комфортними людьми, які не підштовхують до розвитку й не порушують її спокою та задоволення собою. Таким чином, обкрадає себе можливістю обміну досвідом, поглядами на життя.

Задоволення своїм рівнем розвитку загалом призводить до того, що людина не чує актуальних корисних порад зі сторони.

На підґрунті самовдоволення можуть розвинутися психічні відхилення (манія величі, нав'язливі ідеї).

Коли людина через самовдоволення надовго «застрягає» в якихось зручних для неї умовах, ситуаціях («Навіщо щось змінювати — тут і так усе добре!»), то для неї потім будь-яка зміна життєвої ситуації (умов життя) може стати шоком. Наприклад, звільнення з «улюбленої» роботи, закриття підприємства, втрата друга можуть стати сильною душевною травмою або стресом, які деякі люди навіть не можуть пережити (оскільки не підготували себе до жодних змін — адже «все добре, і нічого змінювати не треба»).

Зупиняючись у чомусь, людина не тримається довго на одному й тому ж, у неї виникають завдання, проблеми, які вона не може не вирішувати. Вона починає думати, вона рано чи пізно «змушена» розвиватися далі. До неї приходить розуміння, що далі так жити не можна. Людина втрачає час.

Самовдоволенням людина відмовляється від позитивного в собі, зраджує той потенціал, який у ній закладено, втрачає можливість зробити себе та своє життя кращими.

Вважаючи, що «у мене-то все добре», людина, зіштовхуючись із проблемами, звинувачує в них оточення, уряд, начальство, обставини — зростає невдоволення. А проблеми не вирішуються, оскільки в собі причини труднощів людина не бажає бачити.

7. Мотиви та альтернатива

8. Прийоми подолання помилки та профілактика

Постійно жити в пошуку, баченні своїх життєвих завдань, пріоритетів. «Не спіть у наметах ваших предків. Світ рухається вперед. Рухайтеся разом із ним» (Дж. Мадзіні).

Не обмежувати свої можливості віком, станом здоров'я та освітою. Поки людина жива, вона має можливість розвиватися і вчитися чомусь новому.

«Краще за всіх живе той, хто більше за всіх турбується про те, щоб ставати якомога кращим...» Сократ.

Один із критеріїв розвитку особистості — кількість життєвих завдань, які людина вміє виконувати якісно і творчо. Наприклад, добре, коли виходить і особисте життя (сім'я, виховання дітей), і громадські справи, і професійне зростання.

Усе життя людини складається з етапів. Важливо вчасно перейти з однієї достатньо освоєної сфери в іншу. При цьому нове завдання може здаватися важким і навіть сумнівним через його неосвоєність. Але в тому й розвиток (відхід від самовдоволення), щоб виходити за рамки наявного досвіду.

У різні періоди життя якась одна сфера може тимчасово виходити на перший план, і їй варто приділити більше уваги. Наприклад, в одному віці варто приділяти увагу освіті, а в інший період життя — вихованню дітей. Не варто присвячувати лише одній сфері все життя (наприклад, бути «вічним студентом»).

Подивитися на наявні сфери життя. Що в мене є? Наприклад, робота, дім, город, чоловік/дружина, батьки, син і донька. Що я можу покращити в кожній із цих областей. Визначити собі актуальне завдання в кожній сфері, встановити собі термін і реалізовувати. Наприклад, у п'ятницю — переробляємо теплицю, у суботу йду з дитиною в зоопарк, у неділю організую сім'ю на ремонт кухні тощо.

На кожному маленькому відрізку життя робити по совісті ті прості завдання, які зараз найближчі. Якщо їх виконати «на совість», вкладаючи найкраще, що в нас є, то й подальший щабель розвитку не змусить себе чекати.

Ставити перед собою нові завдання. І щоразу знаходити для себе аргументи, які підтверджують необхідність цього, плюси від досягнення нового завдання. Наприклад, навчився не дратуватися на близьких, тепер треба навчитися терпляче вислуховувати їх, не квапитися з висновками. Або в колективі з'явилася впевненість у спілкуванні з людьми, тепер поставити завдання — навчитися злагоджено виконувати спільні справи.

Відсутність самовдоволення — це не сприйняття всього в негативі, у чорному кольорі та бачення тільки помилок і недоліків. Це коли радієш успіхам, бачиш промахи й шукаєш, як жити без них.

До аналізу будь-якої справи та досягнення включати пункт: а що і як можна ще покращити?

Аналізуючи якості інших людей, людині стає зрозуміло, що їй є в чому змінюватися.

9. Інша крайність: невдоволення собою, самобичування.

10. Позитивні якості: активність, радість, прагнення до розвитку.

11. Позитивна якість, яку приймають за самовдоволення: радість, бачення своїх успіхів і досягнень.