Вдосконалюємо характер

«Хвастощі — привласнення собі благ, яких насправді немає».

Теофраст

«Хвалитися — значить без усякої чемності казати іншим: я кращий за вас».

П'єр Буаст

1. Визначення помилки

Хвастощі — вихваляння чого-небудь свого, своїх чеснот, часто уявних, перебільшених.

2. Близькі за значенням слова: бахвальство (хвалькуватість), розхвалювання, похвальба, пихатість (чванливість).

3. Тлумачення близьких за значенням слів

Розхвалювання — приписування неіснуючих чеснот, опис лише одних плюсів, без урахування недоліків.

4. Словесні вирази помилки:

«Це саме я зробив!»;

«А от я…»;

«Сам себе не похвалиш — ніхто не похвалить»;

та інші.

5. Форми вияву

Продумування, як виставити напоказ свої чесноти або придбання, щоб самоствердитися перед іншими й самим собою (підтвердити для себе свою значущість, силу, здібності).

У розмовах із людьми людина розповідає про свої придбання (нерухомість, техніка, прикраси, одяг), щоб показати свій «високий» рівень життя («А я от що купив! Оце я що тепер можу собі дозволити!»).

Хвастощі своєю обізнаністю: щоб бути оціненим у колективі, людина розповідає чийсь секрет, чужу таємницю.

Розхвалювання неякісного товару з метою його швидкого збуту.

Хвастощі, що виявляються в діях людини: надіти дорогі прикраси — «щоб усі зойкнули», проїхати повз дім друзів на новій машині — «щоб вони побачили й позаздрили».Причиною хвастощів також є гордість собою, своїми чеснотами, часто перебільшеними, уявними. Людині здається, що це їй необхідно для гарної репутації в суспільстві: «Якщо не наговорити про себе побільше хорошого, то й поважати не будуть».

7. Шкода

За хвастощами також стоїть бажання зняти із себе відповідальність та уникнути звинувачень — шляхом приписування собі уявних добрих справ, намірів тощо. Наприклад, хвалячись своїм «героїчним» вчинком («спізнився — рятував потопаючого»), людина вірить, що її не покарають.

В основі хвастощів лежить переконаність, що, вихваляючи себе, свої чесноти, успіхи, досягнуті результати, людина стає ціннішою в очах інших людей (а також у своїх власних). Це, як вважає людина, не заважає їй, а тільки допомагає привернути до себе ще більше уваги й стати успішнішою.

Хвалячись своїми необмеженими здібностями у виконанні будь-якого доручення, плану й не співвідносячи їх зі своїми силами та можливостями, людина потім не справляється. Цим вона створює про себе негативну думку в колективі, викликає в інших роздратування, образи або глузування. У відповідь вона конфліктує, ображається.

Хвалячись досягнутим, людина захоплюється і може на цьому зупинитися, перестати рухатися вперед, шукати нові рішення в якійсь галузі. Відбувається застій, накопичуються проблеми.

Хто занадто багато хвалить себе та свої вчинки, той псує стосунки з іншими — люди можуть відчути себе приниженими або «незрівнянно гіршими» поруч із такою «успішною» людиною. Це створює дискомфорт у спілкуванні з нею, її можуть через це уникати.

8. Мотиви й альтернатива

9. Прийоми подолання помилки й профілактика

«Похвали не годують, не гріють». Від того, що похвалишся, кращим не стаєш.

Задоволеність собою та впевненість у собі, здобуті за допомогою хвастощів, — це самозаспокоєння, ілюзія, що все гаразд. Хвастощі зупиняють людину в пошуку способів, як поліпшити своє життя.

10. Інша крайність: сором'язливість, самоприниження, замкнутість.

12. Позитивна якість, яку сприймають за хвастощі: бажання поділитися позитивним досвідом, радісна розповідь про позитивні результати.

Нетерпимий той, хто без роздратування

не може сприймати недоліки інших

І. Кант

1. Визначення помилки
Нетерпимість — неприйняття будь-кого або чогось, дратівлива реакція на щось або будь-кого.

2. Близькі за значенням слова: непримиренність непереносимість дратівливість.

3. Тлумачення близьких за значенням слів:

Непримиренність — стан, що не допускає жодних угод, жодного примирення, об'єднання.

Непереносимість — стан крайнього нетерпіння до об’єкта роздратування, прагнення всіляко ізолюватися від нього.

4. Словесні вираження помилки:

«Навіть у дзеркало на себе не можу дивитися!»,
«От, як завжди, у мене нічого не виходить!»,
«І що за життя у мене таке?!»,
«Все не так, як я хотів!»,
«Я ніяк не можу змиритися з моєю ситуацією»,
«Мене, взагалі, не влаштовує моє становище (або таке становище речей)!»,
«Ніколи не змирюся з цією втратою!»,
«Що за дурні завдання (інструкції), ніяк не можу з ними розібратися!»,
«Ну, треба ж, як погано погода зіпсувалася!»,
«Знову ця гидота!»,
«Ну от, знову безлад!»,
«Це не по-моєму!»,
«Я не повинен усе це терпіти!»,
«Прийняти це — вище моїх сил!»,
«Я ж просив по-іншому, незрозуміло що чи?!»,
«Я не хочу і не збираюся вас розуміти!»,
«Терпіти не можу таких людей, речей (слів, вчинків)!»,
«Він мене навіть своїм виглядом дратує!»,
«Вона (або її дурість) мене просто бісить (виводить із себе)!»,
«Я його «не переварюю»?!»,
«Я навіть поряд з вами не сяду — не винесу такої поведінки!»
і інші.

5. Форми прояву

Незадоволеність людиною собою, нетерпимість до себе, постійне терзання себе питанням: «Чому я такий?».

Стан роздратування, невдоволення людини через несприятливі стосунки, нереалізовані плани, нездійснені надії, тому що все має здійснюватися так, як вона задумала.

Зіпсований настрій у людини від думки, що треба зустрічатися з людьми, які дратують своєю поведінкою.

Висловлювання свого роздратування оточуючим щодо своєї зовнішності, рис характеру, життєвої ситуації, яку людина не може прийняти, вважає, що через це у неї не складається життя.

Проявляючи нетерпимість до справи, людина прагне якнайшвидше її закінчити або взагалі нічого не робити, нервує, робить різкі рухи. Людина думає, що їй треба робити те, що хочеться (або те, що у неї добре виходить).

Щоб показати, що поведінка людей недопустима, людина бурхливо виражає свої почуття на підвищених тонах (починає вказувати, повчати тощо).

Нетерпимість людини до зауважень оточуючих на свою адресу — різкі висловлювання і нервова поведінка (грюкання дверима, кидання предметів, «дергання», розмова на підвищених тонах, крик). Людина вважає, що таке про неї невірно, вона ж робить усе правильно.

Неприйняття недоліків людей — відмова від спілкування з ними, бойкот. А якщо людина спілкується з людьми, то з невдоволеним виглядом, упередженою гримасою на обличчі, зривається на крик, скорочує їх, починає «трястися», може їх ударити, тому що вони для неї нестерпні — «Такі» заважають жити, все псують» тощо.

Роздратування людини під час виконання спільних справ з іншими людьми, яких вона починає критикувати, замість того щоб домовитися і погодити свої дії. Людина вважає, що з такими недотепами не можна мати справу.

І інші.

6. Механізм помилки

Нетерпляча людина керується помилковою думкою: «Якщо не по-моєму, то терпимо до цього ставитися не можна, для мене і для всіх це буде гірше».

Однією з причин нетерпимості є ідеалізація. Людина занадто багато очікує від життя та інших людей, вважає, що все повинно бути таким правильним, яким вона себе уявляє. Але якщо відбувається інакше, людина починає дратуватися, сердитися, не бажаючи приймати те, що є.

Проявляючи примхи, прагнучи за всяку ціну здійснити свої хвилинні бажання, людина не може спокійно поставитися до ситуації, коли виходить не так, як вона хоче. Вона починає дратуватися, обурюватися, влаштовувати істерики, вимагати негайного виконання.

А коли людина бачить, що у інших «все краще і більше», людині ще важче змиритися зі своїм становищем. Вона вважає, що не можна погоджуватися на «гірше», треба, щоб було як у інших.

«Досягнувши» чогось у житті, людина зверхньо ставиться до тих, хто живе недостойно: пиячить, ледарює тощо. Людина при вигляді таких людей починає дратуватися, оскільки вважає, що вони заважають їй спокійно жити.

Пропонуючи свою думку як єдино правильну, людина у своїй категоричності не бажає вислуховувати чужі пропозиції, поради — дратується, наполягає на своєму. Вона не терпить жодних заперечень, не замислюючись, що інші варіанти можуть бути кращими.

До непримиримості веде і косність. Не бажаючи переглядати свої погляди на життя, сприймати нове, незрозуміле, людина непримиримо ставиться до всього, що не входить у рамки її світогляду. Так, деякі літні люди можуть не сприймати спосіб життя молоді, ставляться до них з роздратуванням. Вони також не приймають спокійно зміни в житті, далекі поїздки, погоду, ціни на продукти і т. д.

У нетерплячої людини кожне прохання близьких про допомогу сприймається нею нетерпляче, «ледаче» діло викликає бурю емоцій. Вона роздратовано виконує роботу, думає, що чим більше буде відпочинку та розваг, тим краще життя. Коли людина не бажає знаходити шляхи взаємодії з людьми, вона думає: «Навіщо я буду напружуватися, нехай інші підлаштовуються під мене». Тому вона легко дратується на оточуючих, якщо її не розуміють, не роблять так, як вона бачить.

Вимоглива людина, звикла до певних умов, комфорту, не може переносити порушення звичних зручностей, порушення певних правил (наприклад, відключили воду, світло, черга в магазині, не поступилися місцем у транспорті і т. п. — взагалі немає, на її думку, ніякого нормального життя).

У людини, яка дратується з кожного приводу, нетерпимість стає яскравою рисою характеру.

7. Шкода

Нетерпляча людина:

• живе у стані невдоволення, озлобленості, позбавляє себе радості, душевного спокою, доводить себе до проблем зі здоров’ям;
• не може спокійно сприймати свої недоліки, терзає і ненавидить себе;
• втрачає розсудливість, об’єктивність, робить скоропальні висновки та вчинки, про які потім шкодує;
• не має у колективі розуміння, доброзичливості до себе, тому що нервує своїх членів сім’ї, колег, друзів;
• провокує у своїй сім’ї розлад через «вічні» докори, сварки, розбірки;
• передає свій досвід спілкування дітям, а потім сам страждає від їхньої поведінки;
• позбавляє себе допомоги людей, адже їм «не догодиш», що б люди не робили, все не так;
• ставиться до домашньої роботи як до «рутини», відстає, все «валиться з рук»;
• на роботі не виконує якісно свої обов’язки, не здійснює необхідних планів, тому що втрачає сили від своєї роздратованості, яка забирає час, не дає йому зосередитися на справі;
• починає заздрити тим, у кого все швидко і добре виходить, у результаті не набуває свого досвіду.

• не приймає несподіваної для нього ситуації, і, перебуваючи в емоціях, не може зрозуміти, чому вона сталася, не бачить виходів.

8. Мотиви та альтернатива

9. Прийоми подолання помилки та профілактика

«Головне правило поведінки — це взаємна терпимість, розуміння того, що люди не можуть думати однаково, і що всі ми бачимо фрагменти єдиної істини під різними кутами зору» (М. Ганді).

«Так само, як неможливо знайти на дереві два абсолютно однакових листки, неможливо відшукати двох однакових людей» (Адлер Альфред).

«Не створюй собі занадто мудрованого уявлення про людину, суди про неї просто: не вважай занадто хорошою, ні занадто поганою» (Ліхтенберг Георг Крістоф).

«Терпимість — це любов» (Д. Х. Джебран).

Терпимість до чужої думки — це не відмова від власних переконань, а мудрість.

Перед тим як проявити нетерпимість до інших, подумати, що в них може бути відмінне від нашого виховання, умови життя, досвід, здібності тощо.

Коли починається роздратування:

• поставити собі запитання: «А як можна вчинити по-іншому?», «Що я можу зробити, щоб поліпшити ситуацію?». Подумати, які запитання чи фрази допоможуть вчасно зупинитися.
• замість емоцій шукати конкретні рішення. Наприклад, чоловік дивиться голосно увімкнений телевізор, виявити розуміння і повагу до його потреби та запропонувати йому використовувати навушники. На роботі, доводиться постійно розкладати на місце папки за колегами. Перестати це робити.

При плануванні заходів, передбачити, що будете робити, якщо вони «зірвуться», продумати свої дії, якщо ситуація зміниться, знайти кілька варіантів виконання наміченої справи, приготувати інший комплект одягу на випадок негоди.

Якщо не завжди вдається бути готовим до несподіваних подій, намагатися підходити до всього гнучко, знаходити в цьому плюси. Не поспішати з висновками. Пізніше події, що відбулися, часто оцінюються як «на краще».

При спілкуванні з оточенням не забувати про різні способи донесення інформації — особистий приклад, делікатна порада і просто мовчання.

Щоб не дратуватися на те, що нас не зрозуміли, намагатися точніше й конкретніше викладати свої думки, виразно говорити, уточнювати, якщо необхідно, чи правильно люди зрозуміли.

Не «боротися» зі своїм життям, переглянути його обставини під іншим кутом. Терпима людина дозволяє собі отримувати від життя більше, радіючи навіть дрібницям, нетерпима завжди очікує більшого, тому незадоволена.

Не зациклюватися на речах, які дратують, ставитися до них простіше. Відволіктися, подумати, що гарного можете зробити! Не відкладати зустрічі та поїздки через те, що роздратовані й зіпсовано настрій. Спілкування з іншими людьми допоможе подивитися на ситуацію по-іншому.

Часто ми дратуємося через щось другорядне, а головне втрачаємо. Тому не бачимо причин проблеми, яка нас «виводить із себе». Наприклад: дитина не хоче робити уроки, тому що втомилася, а батьки нервують, дратуються через те, що уроки не зроблені вчасно. Варто зрозуміти, у чому річ, і знайдуться інші варіанти з уроками (зробити пізніше, переглянути режим дня, робити уроки поетапно — «не за один присід» та ін.).

Не дратуватися на себе, якщо не виходить одразу змінитися. Дорогу здолає той, хто йде.

Не зупинятися на досягнутому (наприклад, уже рідше дратуєтеся на членів сім'ї), шукати, що ще допоможе бути більш терпимим. Той, хто виліз із ями до середини й не продовжує дертися вгору, неминуче скочується назад.

«Вміння переносити недосконалість інших є ознака вищої гідності» (Вінклер).

10. Інша крайність: потурання.

11. Позитивні якості: терпимість, розуміння, спокій.

12. Позитивна якість, яку сприймають за нетерпимість: критичність, висловлювання своєї думки; аналіз справи, події з виявленням помилок, недоліків.

«Найбільше людей цікавить те,

що їх зовсім не стосується»

Бернард Шоу

1. Визначення помилки

Цікавість — порожній необґрунтований інтерес.

2. Близькі за значенням слова:

вивідування, випитування, винюхування, підглядання, підслуховування, вистежування.

3. Словесні прояви помилки:

«Обов'язково хочу все і про всіх знати»;

«Мені до всього є діло, навіть якщо мене це не стосується»;

«Вигораю від цікавості»,

«Не терпиться дізнатися»,

«Так цікаво підслуховувати й підглядати за іншими»,

«Знати все до найдрібніших подробиць — стане в пригоді в житті»,

«Цікаво, про що він усе-таки думає» та інші.

4. Форми прояву

Цікавість, що проявляється втручанням в особисте життя іншої людини (наприклад, стежити за людиною, підслуховувати телефонні розмови, збирати про неї відомості), щоб бути в курсі її справ, знати, що і як у неї відбувається.

Надмірні, зайві розпитування з метою вивідати подробиці, про які інша людина не хоче говорити, щоб не пропустити чогось «цікавенького» для себе.

Вишукування всіляких непотрібних відомостей, щоб похизуватися своєю обізнаністю; пошук інформації особистого характеру в «жовтій пресі», Інтернеті, наприклад, про життя зірок, політиків.

Людина виявляє надмірний інтерес, настирливість до чужих справ, проблем, думаючи, що таким чином згодом зможе допомогти. Наприклад, випитування у своїх близьких подробиць: «Я ж не чужий (мати, батько тощо), я повинен усе знати».

Перевірка телефону близької людини (чоловіка, дружини, дитини), читання її СМС, перегляд дзвінків, читання листів, електронної пошти, щоденників тощо, щоб бути в курсі її справ, знати, про що інша людина думає, що хоче зробити.

Підглядати, чим людина зайнята, за будь-якої зручної нагоди розглядати її речі, документи на столі, у комп’ютері тощо, заглядати через плече, щоб дізнатися, що людина пише або що робить за комп’ютером, щоб побачити, що вона там дивиться («У цьому немає нічого страшного, просто цікаво, що він там робить») та інші.

5. Механізм помилки

В основі цікавості лежить переконання людини: «треба знати все, що мені цікаво». Людина плутає інформацію, яка необхідна для її життя (допитливість, пізнавальний інтерес), з інформацією, яка їй не потрібна в цей момент і не стане в пригоді надалі. І людина набуває звички підслуховувати, підглядати, випитувати про все, що оточує її в побуті, аж до дрібних, несуттєвих подробиць, щоб бути в курсі всіх справ.

Через небажання розбиратися в корисності тієї чи іншої інформації людина спрямовує свої сили й увагу на марне. Наприклад, намагається дізнатися, скільки разів і з ким був одружений популярний співак.

Коли лінь виконувати справи, наприклад, не хочеться прибирати, людина сідає перед телевізором і перемикає канали: «Ну, цікаво ж, що там показують». Не хочеться готувати вечерю — «сходимо до сусідів, порозпитуємо їх про те, про се».

Однією з причин цікавості є безтактність. Коли людина не поважає особисту територію, «межі» інших, вона навіть не замислюється, що їй потрібно знати далеко не все. Наприклад, може запитати у не дуже близького знайомого: «А що це у вас за болячка на обличчі?» або з’ясовує у колеги: «А де ти таку шубу купила, і за скільки?». Людина для задоволення своєї «допитливості» всюди «суне свого носа», «лізе в душу», настирливо розпитує, домагається, «підглядає в замкову щілину». Наприклад, сусідка розпитує жінку про подробиці її сімейного життя, стосунків із чоловіком (тому, що їй просто цікаво дізнатися, які проблеми є у сусідів, і порівняти зі своїми).

Люди стають цікавими до життя своїх близьких, коли не визнають права іншої людини на приватне життя. Вони вважають близьких своєю власністю. Особливо це проявляється у батьків щодо дітей будь-якого віку. Батьки не бачать нічого негожого в тому, щоб залізти в особистий щоденник чи пошту дитини або випитувати подробиці про друзів. Наприклад, мати просить доньку розповісти їй, з якими хлопцями вона дружить, як до них ставиться, хто їй найбільше подобається («У хорошій сім’ї все повинні одне про одного знати!»). Батьки дорослих дітей, продовжуючи вважати їх маленькими, цікавляться їхнім сімейним життям: «Ну і як, чим тебе дружина годує?», або «А як часто ви перете білизну?», «А ви сваритеся?», «А коли ви будете заводити дітей?».

Через недовірливість батьки ставлять дітям зайві запитання (чим лише демонструють свою недовіру). Наприклад, батьки день і ніч бояться, що син зв’яжеться з поганою компанією, і тому постійно оглядають усі його речі й кімнату, запитують, скільки сьогодні випив (хоча він узагалі не пив).

Коли молода сім’я проживає під одним дахом із батьками, старші через цікавість намагаються зайти до кімнати молодих без запрошення («А що, це ж, зрештою, наша квартира!»). Наприклад, теща може («про всяк випадок перевірити»), що лежить у молодих у шафі, чи немає шкарпеток під ліжком, як зроблено прибирання.

Однією з причин, що призводить до цікавості, є ревнощі. Коли людина ревнує, вона стає підозрілою. Вона починає уявляти собі картини зради чоловіка чи дружини й тому випитує у близької людини якісь подробиці. Змушує зізнаватися в вигаданому, розпитує у друзів, знайомих про її (його) поведінку тощо.

У крайній формі вивідування набуває витончених форм, коли людина стає одержимою пошуком різних відомостей — вишукує, вистежує, переслідує.

6. Шкода

Людина даремно витрачає час і сили на пошук і збирання марної інформації (наприклад, безцільне блукання Інтернетом, соціальними мережами).

Вивідування формує в людині нав’язливість, нахабність, вседозволеність; такої людини в колективі уникають.

Часто зі звичайної цікавості починаються залежності (пияцтво, куріння, наркоманія): «А що, випробовують же люди, коли п’ють (курять...)».

Батьки, щоб бути в курсі життя своїх дітей і вчасно їм допомогти, виявляють цікавість (читають їхні особисті щоденники, листи, підслуховують телефонні розмови, перевіряють кишені тощо). Цим вони провокують дітей на обман і хитрощі, потім погіршуються стосунки (діти бачать у цьому лише недовіру батьків). За такої «допомоги» найчастіше батьки стають своїм дітям ворогами.

Цікавість загрожує втратою душевного спокою. Часто людина хоче дізнатися те, що змусить її страждати. Наприклад, жінка переживає, читаючи листування чоловіка з колишньою дружиною.

Цікавлячись, ми порушуємо чужу територію, безцеремонно вторгаємося в особистий простір іншої людини. Часто псуються взаємини між двома людьми, коли один запитує в іншого «що сталося?» не через чуйність, а через те, що його гризе цікавість.

Поки людина з цікавістю стежить за подіями чужого життя, її власне життя минає марно.

Через цікавість людина втрачає час і розумнішою не стає. «Цікавість — це властивість дурнів, яким кортить займатися чужими дурницями» (М. Поз`є).

«Людина цікава й докучлива зазвичай також і заздрісна, бо навряд чи вона втручається в чужі справи тому, що це стосується її самої; ні — вона дивиться на чуже щастя...» (Ф. Бекон).

7. Мотиви й альтернатива

8. Способи подолання помилки й профілактика

Поставити собі запитання: «Для чого мені потрібна ця інформація?»

«Цікавість — дочка невігластва» (Томас Фуллер). Час можна витратити на навчання, освоєння нових справ, занять. «Цікавість, на відміну від допитливості, — це інтерес до того, що перебуває за межами власних інтересів» (Ілля Шевельов). Знайти собі заняття, яке справді покращує життя.

Визначити актуальне завдання для себе: як більш дрібне, так і більш глобальне (довгострокове). Наприклад, мені важливо до полудня прибрати вдома й попрати (а не перемикати телевізійні програми). За місяць — написати велику наукову роботу, звіт, програму (а не годинами сидіти в телефоні вечорами). За пів року — заповнити прогалини у вихованні дитини (тобто знайти для неї корисні заняття й позбутися звички сидіти весь вечір за комп’ютером). У результаті ми будемо задоволені результатом своєї праці.

У кожної людини є своя дистанція — відстань, на яку вона дозволяє наблизитися іншому. Не порушуючи чужої дистанції, людина зберігає і свою.

9. Інша крайність

Відстороненість, байдужість, апатія, безуважність.

10. Позитивні якості

Тактовність, делікатність, допитливість.

11. Позитивна якість, яку помилково приймають за цікавість

Допитливість, зацікавленість.

Для усунення досвіду помилки необхідно виконання всіх етапів роботи над собою.